* * *
Не забывай о Боге,
Не забывай о Нем,
И в шалаше, и в чертогах,
Помни и ночью и днем,
Над океанской бездной,
Чёрная где вода,
Над суетой бесполезной...
Помни о Нем всегда.
Даже с любимой и верной,
Радость, с которой и гладь,
В грусти, тоске непомерной —
Прав не дано забывать.
В славе ты очень высокой
(Что от такой высоты?),
Слава шуршит осока,
Нищим останешься ты.
Ты на любой дороге,
Вольный ли иль в кандалах —
Помни всегда о Боге,
Божьих словах и делах.
Многие тропы неведомы,
Даже неведома близь.
Гордись не своими победами,
Господа славой гордись.
* * *
Камышинки, камышинки —
Треть болота в камышах.
Желторотые кувшинки.
Я стою, как падишах.
И небритый, и в промоте,
Ни русалок, ни ундин.
Я здесь главный на болоте,
Потому как я один.
* * *
Кто-то хочет земным остаканиться раем,
А не кучей навоза быть за сараем.
Но при этом при всем существует угроза –
После рая земного стать кучей навоза.
* * *
Кто я? И что я значу?
Как мне себя оценить? —
Крохотный солнечный зайчик,
Осени тонкая нить.
Может никто не заметит.
Может быть — ну и пусть:
Будет на этом свете
Капелькой меньше грусть,
Капелькой меньше радость,
А в остальном я везуч.
Много ли мне надо? -
Лишних бы не было туч.
* * *
Утро ясное! Утро росное!
Торжествует солнечный свет.
В травах капельки тают звездами,
Но не тает ромашковый снег.
А молчать не умеют годы,
Тот ушел — а другой взамен...
По опушке надежды ходишь
И не ждешь больших перемен.
ЗАРИСОВКА
Ночь уходит неохотно,
Угли не раздул восток,
Тучи обложили плотно
Неба голубой лесок.
Засыпают, засыпают
Позабытые костры,
Дымка берег покрывает,
Тишь речную не пугает,
И густой ивняк роняет
В воду мрака лепестки.
* * *
Покажите мне такую птицу,
Что, вырвавшись на волю загрустит сильней,
И захочет в клетку возвратиться,
Потому что кормят там плотней.
Пусть ты станешь жертвою орлицы,
Пусть тебя проткнет железный клюв,
Это страшно в клетку возвратиться
Полной грудью воли зачерпнув.
Ну, протянешь лишних две недели
И нахохлясь свалишься в помет...
Нет, уж пусть (так хочется) из тела
Душу вынет, все-таки, полет.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Студентки - Таисия Кобелева У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\\r\\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\\r\\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\\r\\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\\r\\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\\r\\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\\r\\n
